“ІКОНОПИСЕЦЬ ЯК ЄВАНГЕЛІСТ”
Промислом Божим та благословенням митрополита Кам’янець-Подільського
і Городоцького Феодора двадцять років тому наша єпархія долучилась до відродження
й розвитку цієї святої справи на подільській землі, заснувавши іконописну школу.
З цієї нагоди ми завітали на бесіду до директора школи
— священника Вадима Гаджамана.
– Церковне мистецтво в Україні переживає час становлення, тому значення діяльності таких закладів як іконописна школа важко переоцінити. Ви, отче Вадиме, як очільник цього духовно-освітнього закладу і як людина, що почала свій шлях у світ іконописання одночасно із заснуванням школи в Кам’янець-Подільській єпархії, знаєте про це все з особистого досвіду. Розкажіть нашим читачам, так би мовити, з перших вуст, як розпочиналась її історія.
— Ідея заснування іконописної школи як навчального закладу виникла у нашого владики Феодора досить давно. До цього спонукало усвідомлення важливості правильного іконописання з одного боку, а з іншого – гостра нестача кваліфікованих іконописців. На жаль, історія Православ’я в Україні складалась не на користь збереження канонів іконопису. Це стало причиною того, що велику кількість наших храмів розписано з порушенням правил, так як і безліч святих образів не відповідають канонам. Наслідком цього є неправильне передання догматичних істин та нанесення великої шкоди духовній культурі. Чому так? Події останніх століть не дали змоги виховати справжніх іконописців, тому цією святою справою займалися люди без відповідної підготовки, знань та духовного життя, що є неприпустимим, коли йдеться про богослов’я, однією з форм якого є іконопис.
Започаткування школи, за словами владики, було приурочено до відзначення Церквою 2000-тя Різдва Христового. Думаю, що це не випадково і вбачаю в цьому особливий Промисел Божий, адже богословською основою іконописання є саме догмат про Боговтілення. Роботу над організацією школи доручили Олександру Юлійовичу Безкровному – майстру, навколо якого зібралися перші учні. На початках це був своєрідний гурток, у якому займались діти священнослужителів та прихожан місцевих храмів. Навчання було розраховано на трирічний курс, заняття відбувались тричі на тиждень. Учні мали засвоїти програму, що складалася з трьох предметів: Закон Божий, іконопис та живопис. До викладання Закону Божого владика залучав міських священників. Школа в такому форматі проіснувала з вересня 1999 року до середини 2011 року, а потім припинила діяльність через нестачу фахових викладачів та ряд інших причин. Результатом діяльності школи за ці роки є близько двох десятків випускників, які зараз трудяться в різних місцях.
Новою відправною точкою в житті школи став день пам’яті апостола і євангеліста Луки – 31 жовтня 2013 року. Цього дня владика підписав укази про відновлення діяльності школи та призначення її завідувача. Майже рік велася підготовка до здійснення набору та початку навчання. Першим фаховим викладачем у відновленій школі стала випускниця іконописного відділення Санкт-Петербурзької духовної академії Олена Євгенівна Дика. Наприкінці серпня 2014 року відбулися вступні іспити, за результатами яких на навчання було зараховано 11 учнів, п’ятеро з яких завершили повний курс навчання захистом дипломних робіт та отримали дипломи з присвоєнням кваліфікації іконописець.
– Будь-яка справа задля її успішного розвитку має бути добре продуманою і спланованою. Тим більше все слід добре обмірковувати, коли йдеться про навчальний процес. Якою є структура школи? Хто забезпечує навчально-виховний процес? Якими є вимоги до викладачів?
– Сьогодні педагогічний колектив школи нараховує 17 викладачів, які утворюють Педагогічну Раду – виконавчий та адміністративний орган навчального закладу. Усі дисципліни, яких у начальному плані 25, розділено між трьома кафедрами: Кафедра прикладних іконописних дисциплін (іконопис, техніка і технологія ікони, іконописний рисунок, основи реставрації та стінопису, каліграфія та ін.), Кафедра богословських та церковно-прикладних дисциплін (катехізис, моральне та догматичне богослов’я, церковнослов’янська мова, літургіка, іконологія, іконографія, агіографія та ін.), Кафедра церковної історії та мистецтва (Біблійна історія Старого й Нового Завіту, історія Церкви та церковного мистецтва).
Навчально-методичним забезпеченням є напрацювання наших викладачів і студентів, а також кращі здобутки інших іконописних шкіл.
Підбір викладачів відбувається за такими критеріями, як здатність працювати в колективі; покли́кання до педагогічної роботи; фаховий рівень, підтверджений дипломами, здобутими у закладах вищої освіти або в спеціалізованих іконописних освітніх закладах. Усі члени колективу мають посадові обов’язки, які забезпечують стабільність навчально-виховного процесу.
Навчання в школі розраховано на чотири роки, які поділені на 8 семестрів, кожен з них закінчується переглядом фахових робіт, а також підсумковими атестаціями та іспитами з навчальних дисциплін. Заняття відбуваються за денною формою п’ять днів на тиждень. Щодня учні мають по п’ять уроків.
За декілька років роботи іконописної школи ми зрозуміли, що для того, щоб вона існувала та успішно розвивалася, необхідно окреслити основну мету функціонування школи та шляхи її реалізації, щоб вступники чітко усвідомлювали напрямок діяльності нашого навчально-виховного закладу.
Тому ми розробили концепцію поняття “іконописець”, яка повністю базується на традиційному розумінні ікони у Православній Церкві. Її суть полягає в тому, що людина, яка прийшла до нас навчатися, повинна постійно вдосконалюватись у трьох важливих сферах життя іконописця: духовній – спрямовувати всі духовні та душевні сили у русло формування й розкриття любові до Бога через молитовну практику, набувати аскетичний досвід, пізнавати та виконувати Євангельські істини, постійно брати участь у Богослужбовому житті та Церковних Таїнствах; богословській – вивчати, осмислювати та усвідомлювати Святе Писання, святоотцівські вчення, житія святих, а також освітні та наукові надбання Церкви; професійній – відпрацьовувати технічні навички та бездоганне оволодіння пензлем і кольором, розвивати самодисципліну, бути вимогливими до себе та відданими покли́канню.
Відповідно до цієї концепції ми й розробили усі календарні плани курсів, спрямувавши їх до об’єднання духовної, богословської та професійної складових у навчальному процесі найбільш оптимально.
– Отче, як же слід готуватися тим, хто хоче вступити на навчання до школи?
– Кандидатами на вступ можуть бути всі охочі воцерковлені люди віком від 16 до 30 років. Абітурієнти складають усний іспит на знання основ Православної віри та пишуть твір на одну із запропонованих тем, що стосується іконописання. У підготовці до вступних випробувань ми радимо нашим абітурієнтам послуговуватися книгою монахині Іуліанії (Соколової) “Труд іконописця”. Книга цінна тим, що, окрім технічних порад, тут подано матеріали, які розкривають питання богослов’я ікони, Церкви, людини та її духовного життя. На моє переконання, ця праця має стати настільною книгою кожного іконописця.
Інша частина вступних іспитів спрямована на визначення художнього рівня абітурієнтів: розуміння ними композиції, вибір кольорової гамми, техніка володіння олівцем і пензлем. Абітурієнти мають представити домашні роботи, а також упродовж визначеного часу виконати копію фрагмента запропонованої ікони, що дає можливість членам екзаменаційної комісії максимально об’єктивно оцінити рівень їхньої підготовки та перспективу їхнього розвитку як іконописців.
Третім, завершальним, етапом вступних випробувань є співбесіда з екзаменаційною комісією, очолюваною єпархіальним архієреєм. Мабуть, співбесіда – це швидше душевна розмова, яка допомагає виявити істинні прагнення вступників та їхню зрілість до того, щоб розпочати навчання. Рішення про зарахування ми приймаємо з урахуванням результатів усіх іспитів та співбесіди.
– Чи потрібні для вступу якісь особливі художні знання і навички?
– Додаткові знання, звісно, лише допомагають. Вони можуть прискорити процес оволодінням технікою іконописання. Проте, для нас набагато важливішим є творчий потенціал вступників, охайність у роботі та любов до ікони. Все інше – це функція школи.
– У ввіреній Вам школі готують майбутніх іконописців. А яким, на Ваш погляд, має бути сучасний іконописець?
– Насамперед, людина яка стає на шлях іконописання, повинна мати глибоку віру. А якщо немає віри, то що ж тоді вона писатиме? По-друге, оскільки духовність є найважливішою складовою життя служителів Церкви, то і життя іконописця має бути нерозривно пов’язане з молитвою та Богослужінням. Вислів, яким часто послуговуються у сфері іконознавства: “ікона – це втілена молитва, вона пишеться з молитвою і для молитви”, – вказує на те, що ікона поза Православ’ям є незрозумілою і немислимою. Тому сучасний іконописець повинен наслідувати високоморальний приклад життя святих, які впродовж попередніх століть потрудилися у цій справі, зуміли випрацювати мову ікони, створили її високий стиль і є для нас справжніми взірцями, світочами духовності, самозречення у своєму служінні Богу. Мені дуже імпонує думка, висловлена однією із авторитетних знавців богослов’я ікони Іриною Костянтинівною Язиковою, про те, що іконописець у своєму служінні – це як Євангеліст: він передає, те, що Церква випрацювала як своє вчення, як свій погляд на світ. Але передає це не словами, а фарбами.
Тому ми завжди наголошуємо своїм учням, що, здобуваючи знання та навички, отримуючи дипломи, вони стають не просто спеціалістами з кваліфікацією, вони стають церковнослужителями і мають пам’ятати про те, що писатимуть ікони не для виставок чи музеїв, а для літургічного життя Церкви. Адже, народжуючись для Літургії, ікона є її продовженням і живе вона тільки в Богослужінні, так як і церковний спів, архітектура, обряди.
Також надзвичайно важливим для іконописця є знання та неухильне дотримання встановлених канонів цієї святої справи. Дуже слушним є міркування відомого архімандрита Зинона (Теодора), який вважав, що церковнослов’янське слово “іконник” означає людину, що працює над написанням ікон в рамках церковного канону і своїм у них нічого не вважає (ніхто зі справжніх іконописців автографів на іконах не залишає), тому що мистецтво Церкви – соборне. А іконник – лише виконавець.
А взагалі, Отцями Церкви вже встановлено і записано правила, яким повинен відповідати справжній іконописець. Вони є незмінними, а тому актуальними і до сьогодні. Ці критерії було встановлено рішенням Стоглавого собору і вони є обов’язковими для вивчення учнями всіх іконописних шкіл. Зокрема, за цими правилами іконописець має бути смиренним, кротким, благоговійним, не марнослівним, не сміхотворцем, не сварливим, не заздрісним, не п’яницею, не грабіжником, не вбивцею, а найбільше – берегти чистоту душевну й тілесну з усякою осторогою.
– Які плани на перспективу, Ви, як директор, окреслили перед собою, викладачами та учнями школи?
– У всіх своїх починаннях та справах ми, передусім, покладаємося на волю Божу та Його допомогу. Наші задуми та плани співзвучні з метою та завданнями діяльності школи, а саме: розвиватись для того, щоб проповідувати духовно-культурний досвід Церкви; зберігати передання канонічної традиції іконотворення; сприяти вихованню іконописців, так необхідних нашій Православній Церкві, здатних протистояти викликам сучасного іконоборництва; пропонувати альтернативу духовної освіти, даючи можливість зреалізувати свої таланти як викладачам, так і учням.
Тому весь педагогічний колектив наполегливо працює над тим, щоб навчити наших вихованців строго дотримуватись канону, неухильно слідуючи Церковній традиції в написанні ікон. Ми прагнемо до того, щоб, як сказала одна із наших фахових викладачів, слова “Кам’янець-Подільська школа” були не просто назвою навчального закладу, а напрямком в іконописанні, при чому зовсім не якимось самобутнім, а таким, що відповідає чітким і строгим канонічним правилам. Це й буде найкращим доказом цінності й важливості всієї тієї роботи, яку ми продовжуємо робити на шляху збереження і передання канонічних традицій іконописання.
Бесіду вела Христина Тодоріка
Газета "Дзвін" №1, 2020 (с. 24-27)